 |
 |
Ви можете взяти участь:
Ви зможете внести добровільне пожертвування в допомогу парку
на розрахунковий рахунок Благодійного Фонда "Народне еднання" реквізити
Обмін ссылками |
|
 |
|
Історико-етнографічний комплекс.
Гідне місце в культурній скарбниці нашого народу належить
народ-
ному зодчеству, в якому відбилися висока майстерність, кмітливість і винахідливість творця. Донесенню його кращих здобутків до прий-
дешніх поколінь сьогодні приділяється особлива увага. Існують дві основні форми збереження пам'яток народної архітектури: в природних умовах на
одвічних місцях; у музеях просто неба. Перша форма є най-
простішою, а отже, й економічно найвигіднішою. Непоодинокі випадки,
|  |
коли пам'ятники народної архітектури підлягають знесенню (внаслідок будівництва електростанцій, нових кварталів, заводів тощо). Тоді музеї просто неба чи
не єдиний можливий спосіб зберегти дорогоцінні народні скарби. |
Думка про створення такого типу музеїв вперше виникла понад сто років тому в Швеції. На горбистій місцевості, так званому Скансені,
палкі прихильники старовини законсервували кілька давніх споруд, і таким чином був покладений початок новій формі музеїв.
Надалі назва "скансен" набула, загального змісту як синонім поняття "музей просто неба"
Великі можливості щодо
збереження та популяризації архітектурного надбання забезпечили інтенсивне їх поширення.
Створено такі
музеї і в Україні - у Києві, Львові, Пе-реяславі-Хмельницькому, Ужгороді та інших місцях. Уряд країни надає їм організаційної й
матеріальної допомоги.
Будівництво музеїв просто неба особливо широко розгорнулося за останнє десятиріччя.
Такі заклади продовжують виникати майже в усіх етнографічних зонах республіки і насамперед там, де збереглося найбільше пам'яток.
За відносно короткий час українське музеєзнавство збагатилося величезним досвідом у справі збереження вітчизняного культурного надбання,
в якому почесне місце посідають пам'ятки народної архітектури. Перші несміливі, часом напівпрофесійні, кроки по створенню музеїв
поступилися місцем науково обгрунтованому проектуванню, глибоким дослідженням з залученням фахівців різноманітних напрямків. У цьому
показовим є національний музей у Києві. Поряд з крупними музеями значну роль у збереженні пам'яток почали відігравати локальні музеї,
мережу яких варто надалі всебічно розвивати, формування музеїв провадилося на основі позитивного світового досвіду. У свою чергу
Україна зробила певний внесок у вирішення проблем музеєзнавства.
Музей народної архітектури та побуту -це
багато-профільний культурно-освітній заклад. У його створенні приймають участь фахівці різних професій: архітектори, етнографи,
мистецтвознавці, реставратори, будівельники, історики, археологи та ін. Мета їх співробітництва - відтворити правдивий образ старого села.
Проте музей не є натуралістичною копією села певного історичного періоду, чи байдужим зібранням архаїчних будівель.
Це архітектурний ансамбль, складений з пам'яток народного будівництва, з обладнанням, побутовими речами та знаряддями праці. Своєрідність
такого ансамблю полягає в тому, що його спорудження базується на народних будівельних традиціях, які визначають вигляд музейного села.
Композиційні пошуки проектувальників лишаються непомітними для відвідувача. Однак музей повинен мати чітку структурну організацію, певну
планувально-просторову ідею, без якої експозиція не досягає необхідної виразності, навіть коли складається з цінних об'єктів. Саме тому
велику увагу приділяють проектуванню музейного комплексу.
Вітчизняний і зарубіжний досвід створення експозиції
просто неба дає змогу визначити кілька типів музеїв, що характеризуються змістом, територіальністю, тематичним спрямуванням тощо.
Залежно від змісту існують дві великі групи: музеї міської культури і сільської. Є також тип музеїв, що поєднує
обидві групи.
За територіальними ознаками музеї просто неба розподіляються на такі основні типи: локальні (місцеві),
регіональні та національні.
Експозиція локальних музеїв демонструє етнографію та архітектуру невеликих районів.
Створювати їх доцільно на базі цікавого пам'ятника чи ансамблю.
Регіональні музеї різняться ширшим діапазоном
експозиції порівняно з локальним і, як правило, відображають історико-етнографічні області. Регіони здебільшого неоднакові за площею, тому там,
де поділ на регіони виходить надто дрібним, створюють так звані зональні музеї, які по суті є укрупненим варіантом регіонального типу.
Національні музеї висвітлюють найхарактерніші особливості культури певного етносу в порівнянні з сусідніми народами.
За тематичним напрямком вирізняються музеї етнографічні, художньо-етнографічні, архітектурно-етнографічні,
архітектурно-художні, історико-архітектурні, історико-культурні, історико-соціальні.
Водночас з комплексними музеями,
призначеними до загального показу народної культури, будуються і спеціалізовані, в яких експонуються народна техніка, рибальство, виноградарство
тощо.
Крім музеїв просто неба, існує і така форма збереження пам'яток, як резервати. В них будови використовуються за
своїм призначенням і знаходяться під охороною держави. При цьому пам'ятка не втрачає свого неповторного оточення, яке в музеї можна відтворити
лише приблизно.
Будівництво різноманітних типів музеїв просто неба так само, як і резерватів, викликане потребою
всебічної охорони та популяризації пам'яток народної культури.
Відбір експонатів - відповідальний процес, від якого
залежить зміст музею. Керуються при цьому заздалегідь встановленими критеріями, з яких найголовніший-типовість пам'ятки. В кращих пам'ятках
спостерігається органічна єдність трьох якостей архітектури - корисності, зручності, краси. Якщо ж недостатньо враховується якась з них, від цього
знижується пізнавальне і виховне значення експозиції, збіднюється уява про творчі здібності народу.
Експонати повинні
бути справжніми, тобто оригінальними. Копії та реконструкції припустимі як виняток, коли важливий у програмі музею об'єкт неможливо придбати.
Прийняття чітких вимог до експонатів є першим кроком у створенні музею. Далі йде архітектурно-етнографічне обстеження,
проектування, здійснення проекту.
|
|
Головна
